Палисад семьи Тюнеевых

Ділянка № 7 (н).

 

Олександра Миколаївна Тюнєєва (у дівоцтві – Кравченко) (28.02 (11.03).1888-07.12.1984) – бібліотечний діяч, книгознавець, бібліограф, бібліофіл, педагог, перекладачка.

 

Борис Дмитрович Тюнєєв (03.10.1883 – 21.07.1934) – професор Одеської консерваторії на кафедрі історії музики,  кореспондент журналу «Русская музыкальная жизнь».

 

Юрій Борисович Тюнєєв (08(21).07.1911 - 11(?).03.1971) - їхній син, викладач англійської мови в одеських морехідних училищах. Учасник Другої світової війни.

Біографічний матеріал про О.М. Тюнєєву з сайту "Українська бібліотечна енциклопедія":

Тюнєєва Олександра Миколаївна [у дівоцтві – Кравченко; 28.02 (11.03).1888, м. Могильов Могильовської губ., нині Республіка Білорусь, – 07.12.1984, Одеса] – бібліотечний діяч, книгознавець, бібліограф, бібліофіл, педагог, перекладачка.

Народилась у заможній і освіченій родині інтелектуала, дійсного статського радника Миколи Миколайовича Кравченка (1847 – після 1917), випускника фізико-математичного факультету імператорського Київського університету св. Володимира (нині – Київський національний університет імені Тараса Шевченка), магістра фізичної географії, вчителя математики і географії, з 1875 р. – директора Могильовської жіночої гімназії, згодом – Маріїнської гімназії у Мінську. Старший брат Микола став відомим юристом, фахівцем з міжнародного права, професором вищих навчальних закладів у різних містах. Інший брат, Володимир, став професором фізики в Одеському університеті.

Гімназію закінчила із золотою медаллю.

Навчалась у Санкт-Петербурзі у дворічному спеціальному педагогічному класі при Смольному інституті шляхетних панянок за фахом «російська і французька мова» (випустилась у 1907 р.). Разом із братом Миколою прослухала додатковий дворічний курс удосконалення мов (німецької і французької) на лінгвістичному відділенні Лозаннського університету у Швейцарії. Знала чотири європейські мови, згодом засвоїла й українську і, вірогідно, румунську мови.

1909 року О. Кравченко, гостюючи в Одесі у брата, познайомилася з Борисом Дмитровичем Тюнєєвим (1883–1934), відомим в Одесі музикознавцем, критиком, позаштатним кореспондентом журналу «Русская музыкальная жизнь», а згодом – професором Одеської державної консерваторії по кафедрі історії музики. Наступного року вони побралися.

До революційних подій 1917 р. молода сім’я мешкала в Петрограді. Тут О. Тюнєєва закінчила вищі жіночі (Бестужевські) курси (1910). Розвиваючи дитяче захоплення живописом, також навчалася в Петроградській школі заохочення мистецтв (1911–1914). Пізніше в Одесі подружжя відвідувало художні курси К. Костанді (згодом – Одеське художнє училище).

У 1917–1919 рр. працювала вчителькою в трудовій школі у с. Улуки Могильовської губ. (колишній родовий маєток Кравченків). Переїхавши до чоловіка в Одесу у 1919 р., викладала іноземні мови в місцевому жіночому інституті при губнаросвіті. Закінчила курси з бібліотекознавства Одеської губполітосвіти (1921).

З червня 1919 р. працювала в Одеській міській (з 1922 р. – державній) публічній бібліотеці (ОДПБ, з 1931-го – Одеська державна наукова бібліотека, з 10 лютого 1941 – імені М. Горького; нині – Одеська національна наукова бібліотека, ОННБ) – спершу консультантом, з 1922-го – завідувачем відділу рідкісних і художніх видань (згодом – відділ рідкісних видань та рукописів). Стала фактичною засновницею Музею історії книги ОДПБ (офіційно почав діяти з листопада 1922 р., вважається першим таким бібліотечним підрозділом на теренах УСРР).
Починала бібліотечну діяльність під керівництвом відомого вченого-славіста, професора Новоросійського університету М. Попруженка, який поставив перед нею завдання розкрити в експозиції майбутнього музею світову історію та еволюцію книги. О. Тюнєєва визначила далекосяжні мету та завдання музею й швидко перетворила його на відмінно організований і визнаний далеко за межами Одеси науковий центр книгознавства. Задля цього вивчила досвід створення і функціонування десяти подібних закладів у СРСР, зокрема відділу письма і друку під керівництвом відомого книгознавця П. Попова у складі Всеукраїнського музейного містечка (Київ), та шести – у Західній Європі (у Лейпцигу, Брюсселі, музеїв імені Й. Гутенберга в Майнці та Берні, музею Плантена-Моретуса в Антверпені).

Створила довідковий апарат відділу рідкісних видань та рукописів ОДПБ, сформувала абетковий, топографічний та предметний каталоги (вони існують в ОННБ дотепер); визначила склад окремих груп документів: рукописів, інкунабул, палеотипів, мініатюрних видань тощо. Започаткувала їхні реєстри. На документи було складено паспорти, в яких обґрунтовано їх раритетність і цінність, особливості того чи того примірника.

Опублікувала низку праць: «Отдел редких изданий Одесской государственной публичной библиотеки» (Ленінград, 1925), «Miniaturausgaben und die Kollektion solcher in der Öffentlichen Staatsbibliothek in Odessa» (Лейпциг, 1926), «Le bibliothèque publique d’еtat à Odessa (1829–1929)» (Париж, 1928) та ін. Стаття про колекцію мініатюрних видань ОДПБ (Лейпциг, 1926), де описано передовсім зібрання попечителя бібліотеки у 1897–1919 рр., відомого бібліофіла графа М. М. Толстого, досі слугує для відвідувача своєрідним путівником цим фондом.

Частина праць ученої залишилася в рукописах.
Провадила жваве листування з Українськими науковим інститутом книгознавства. У «Бібліологічних вістях» було надруковано дві її ґрунтовні праці «Музей книги Одеської публічної бібліотеки» (1927, № 2; видано також окремим відбитком) та «Музеї книги в Західній Європі» (1930, № 3). У 1920-ті рр. О. Тюнєєва була, мабуть, єдиним в УСРР бібліотекарем, чиї статті регулярно друкували за кордоном. У процесі роботи у відділі та музеї підтримувала листування з видатними українськими та російськими книгознавцями: В. Адарюковим, М. Алексєєвим, Е. Голлербахом, Б. Зданевичем, М. Лихачовим, О. Малеїним, Ю. Меженком, В. Савоньком, О. Сидоровим та ін. Листувалася також із зарубіжними фахівцями.

Прекрасна освіченість у поєднанні зі знанням мов, висока працездатність, наполегливість у досягненні мети дали змогу О. Тюнєєвій стати одним із найбільш кваліфікованих і авторитетних книгознавців у СРСР, насамперед у царині рідкісних і мініатюрних видань та їх популяризації бібліотечними й музейними засобами, фундаторкою унікального музею книги у структурі наукової бібліотеки. Саме вона заклала наукові принципи роботи зі стародруками і рідкісними книгами та критерії їх відбору, які діють і донині, розробила засади організації книжкової музейної експозиції. Бібліотеку та музей книги вчена розглядала як позаполітичні та позапартійні інституції, покликані зберігати інтелектуальні надбання людства у всьому їх розмаїтті, тому негативно сприймала намагання вилучати, переводити в режим спеціального зберігання ті опубліковані й неопубліковані документи, що не збігалися з ідеологічними настановами влади. Тогочасний директор ОДПБ І. Вугман високо цінував О. Тюнєєву і вважав її одним з найкращих фахівців.
Використовувала О. Тюнєєва і свою художню обдарованість: вона є авторкою логотипа ОДПБ, який друкувався в 1920–1930-х рр. на виданнях і бланках установи.

Однак безперечні заслуги не вберегли вчену від репресій, розгорнутих проти української інтелігенції на рубежі 1920–1930-х рр. За результатами проведеної президією округової контрольної комісії «чистки» штату ОДПБ серед низки звільнених у січні–квітні 1930 р. висококваліфікованих і досвідчених працівників книгозбірні з числа безпартійних та колишніх дворян опинилася й О. Тюнєєва. Її «вичистили» з бібліотеки за першою категорією, тобто без права працювати в радянських та громадських установах, а також звинуватили у переховуванні в бібліотеці заборонених матеріалів, зокрема, архівних документів, пов’язаних із меншовиками, есерами, бундівцями, видань інших ворогів радянської влади; в наданні доступу до проскрибованих документів читачам, які не мали на те офіційного дозволу; і навіть у публікації у французьких журналах бібліографічних праць.

Після поданої 21 липня 1930 р. вченою апеляції Укркомісія дещо пом’якшила попереднє рішення: першу категорію замінила на другу, однак заборону працювати в ОДПБ, архівних та інших бібліотечних установах було збережено.

Певний час О. Тюнєєва була безробітною і працювала над дисертацією «Музей книги: матеріали до питання (включно по 1932 рік)». Наприкінці листопада 1930 р. її тимчасово зарахували на посаду діловода в Одеське художнє училище, але невдовзі звільнили з роботи «як таку, що демонстративно порушила трудову дисципліну, <…> не має бажання приймати умови радянського будівництва». Деякий час працювала бібліографом і консультантом бібліотечного колектору наукових бібліотек Книготорговельного об’єднання державних видавництв, завідувала науковими бібліотеками медичного профілю: обласною медичною, Фармакологічного інституту, Науково-дослідного інституту офтальмології (нині – Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В. П. Філатова НАМН України) та ін. У 1936–1937 рр. завідувала бібліотечними курсами, організованими Інститутом удосконалення лікарів для працівників медичних книгозбірень Одеси. Була активною учасницею з’їзду працівників бібліотек Наркомату охорони здоров’я в Києві (1939) та конференції представників наукових бібліотек у Москві (1940).

З 1939 р. по жовтень 1941-го завідувала науковою бібліотекою Одеського дерматовенерологічного науково-дослідного інституту ім. доктора Главче. За високі показники в роботі її кандидатуру подавали на нагородження значком відмінника культфронту. З перших днів оборони Одеси при інституті було організовано шпиталь, в якому О. Тюнєєва була і сестрою милосердя, і культпрацівницею – читала пораненим воїнам повідомлення Радінформбюро (до 15 жовтня 1941 р., коли радянські війська залишили місто).

1 листопада 1941 р. окупаційна румунська адміністрація призначила О. Тюнєєву директором Одеської міської публічної бібліотеки (таке найменування на той час мала Одеська державна наукова бібліотека ім. М. Горького). З 1 лютого 1942-го вона добровільно очолила також наукову бібліотеку Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова, яка перебувала в занедбаному стані. Разом з невеликою групою співробітників протягом 2,5 років О. Тюнєєва рятувала фонди двох найбільших наукових бібліотек Одеси від розграбування, мужньо і рішуче протистояла намаганням румунської адміністрації вилучити та вивезти в університети Бухареста, Ясс, Сібіу найцінніші частини фондів одеських книгозбірень (до 4 млн од. зб.). Під її керівництвом рідкісні видання бібліотекарі переховували на горищах, у дальніх приміщеннях без вікон, доступ до яких маскували шафами, засекречували найцінніші видання із Воронцовської і Строганівської бібліотек тощо. Їй вдалося зберегти також усі бібліотечні каталоги й інвентар. Заради порятунку одеських бібліотек та отримання коштів на терміновий ремонт їхніх будівель унаслідок артобстрілів і бомбардувань, в 1943 р. О. Тюнєєва здійснила поїздку в Бухарест і добилася аудієнції у короля Румунії Михая І та предметної розмови з керівництвом Бібліотеки АН Румунії. Виклопотала в короля охоронну грамоту для одеських книгозбірень і домоглася не лише продовження їх роботи, а й фінансування румунським муніципалітетом міста.

Принциповість і непоступливість О. Тюнєєвої, зокрема, ігнорування нею жорстких розпоряджень про знищення всієї радянської літератури (жодну таку книжку не було втрачено), спричиняли різке невдоволення з боку румунських урядовців, проте вони віддавали їй належне як висококваліфікованому бібліотечному фахівцеві й успішному керівникові. Так само вона не лише не допустила в бібліотеку німецьких вояків, а й добилася з їхнього боку забезпечення установи озброєною охороною.

З визволенням 10 квітня 1944 р. Одеси Червоною Армією радянською владою було враховано патріотизм і героїзм О. Тюнєєвої, її заслуги у майже цілковитому збереженні та впорядкуванні бібліотечних фондів міста, тому нових репресій вона не зазнала. Її заново було затверджено директором ОДНБ ім. М. Горького, проте 14 травня 1944 р. О. Тюнєєва подала заяву про звільнення із займаної посади.

Недовгий час вона ще попрацювала у Музеї книги ОДНБ ім. М. Горького, а в жовтні 1944-го поновилась у бібліотеці Інституту ім. доктора Главче на посаді її завідувача. Невдовзі перейшла на посаду головного бібліотекаря-консультанта і пропрацювала в цій установі до 1962 р., коли пішла на заслужений відпочинок з призначенням персональної пенсії місцевого значення. В цей період, крім суто бібліотечної роботи, О. Тюнєєва займалася консультуванням низки дисертантів, перекладами з іноземних мов. Власну дисертацію з питань музеїв книги, завершену в 1947 р., їй не вдалося захистити, оскільки цю працю відмовлялися розглядати через «неактуальність предмета дослідження» (дисертацію депоновано в ОННБ). Виконуючи волю видатного офтальмолога, дійсного члена АН УРСР та АМН СРСР В. Філатова, після його смерті (1956) взяла на себе обов’язки зберігача його літературного архіву.

Останні роки свого життя О. Тюнєєва працювала в церковно-археологічному кабінеті Одеської духовної семінарії.

О. Тюнєєва здобула відомість і як бібліофіл та колекціонер. Змолоду цікавилася філософією, теософією, антропософією та творчістю її основоположника Р. Штайнера. Її колекція рідкісних плакатів і листівок (105 од.) з 1926 р. зберігається в ОННБ. На кожному плакаті є власницький штамп «Александра Николаевна Тюнеева». Вчена потурбувалась і про долю особистої бібліотеки та сімейного архіву. Частину бібліотеки, з питань музикознавства, яку збирав її чоловік, у 1934 р., після його смерті, подарувала книгозбірні Одеської консерваторії. Колекцію художньої літератури вона віддала внучці, ще одну частину книжок – Науковій бібліотеці Одеського державного (нині – національного) університету ім. І. І. Мечникова. Бібліотеку свого сина Юрія (1910–1971) з історії війн 20 ст. (454 книги, багато з яких є унікальними) передала Одеському морехідному училищу ім. О. І. Маринеска (нині – Морехідний фаховий коледж ім. О. І. Маринеска Національного університету «Одеська морська академія»), де син викладав англійську мову. Частину зібрання листівок подарувала Одеському історико-краєзнавчому музею; колекцію видавничих марок – Одеському літературному музею; зібрання екслібрисів, листування з видатними діячами книги, добірку автографів літераторів, учених, державних і громадських діячів, зокрема Наполеона Бонапарта, Дж. Гарібальді, Е. Золя, А. Чехова, І. Мечникова – місцевому колекціонеру Б. Левиху. У 1978 р. передала Науковій бібліотеці Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова архів брата, М. Кравченка (випускника цього вишу). В останні роки життя передала протоієрею І. Силакову частину власного архіву й праці В. Філатова, О. Васильєва, інших авторів.
Непересічна постать О. Тюнєєвої постійно привертала і продовжує привертати до неї увагу багатьох учених, літераторів, колекціонерів. Навіть у дуже поважному віці на запити книгознавців вона надавала їм консультації та поради.

У 1983 р. учасники VІ Федоровських читань у Львові урочисто привітали О. Тюнєєву з 95-річчям; у грудні 1985-го члени секції книги Одеського будинку вчених провели спеціальне засідання, присвячене ролі родини Тюнєєвих у культурному житті Одеси. Прізвище вченої згадано в понад 100 публікаціях у пресі, наукових збірниках, монографіях, мемуарах тощо, найчастіше – у виданнях ОННБ. На вшанування пам’яті О. Тюнєєвої у 2012 р. працівники ОННБ видали великий збірник матеріалів, до якого ввійшли як передруки деяких праць ученої, так і спогади та статті про неї.

Починаючи з 2000 р. видано кілька книг, першим редактором яких була О. Тюнєєва: літературну спадщину В. Філатова «Последняя речь», дві книги із серії «Древние легенды и сказания» – «В саду Магдалы» и «Фивы – духовный центр планеты Земля» та ін. У її перекладі російською мовою видано також кілька книг Р. Штайнера.

Останній прихисток О. Тюнєєва знайшла на заміському (на той час) Російсько-Слобідському (Романівському) цвинтарі. 

 Бур'ян Лариса Миколаївна.

Борис Тюнєєв народився в сім'ї купця першої гільдії Дмитра Герасимовича

У 1902 році закінчив 3-ю гімназію. Вступив на історико- філологічний факультет Одеського (Новоросійського) університету(нині - ОНУ), через рік перевівся на юридичний факультет.

З 1905 р. Борис Дмитрович Тюнєєв починає публікукувати на сторінках "Русской музыкальной газеты", що видавалася в Петербурзі, музикознавчі статті про концертне та театральне життя Одеси.

4 листопада 1909 році одружився з Олександрою. Вінчалися в Успенській церкві.

ДАОО.Ф.37.Оп.13.Спр.773.Арк.116.

8 липня 1911 року народився син Юрій. Хрестили у Покровській церкві.

ДАОО.Ф.37.Оп.13.Спр.850.Арк.160.

 Александра Николаевна ТЮНЕЕВА. Сборник материалов. Составители: Л.В. Арюпина, Л.Н. Бурьян, Т.В. Щурова. Одесса, 2012.

Помер Б.Д. Тюнєєв від міокардиту 21 липня 1934 року.

ГАОО, ф.Р-8085, оп.1, д.1296, л.233.

Юрій Борисович Тюнєєв.

 

Людмила Сас:

"В том же 1910 г. в июне месяце рождается единственный ребенок четы Тюнеевых — Юрий. Сын учился в рабочей школе в Подмосковье, в Апрелевке, а впоследствии в Московском институте физкультуры и спорта, одновременно работал в цирке акробатом. Но произошел несчастный случай, изменивший его дальнейшую судьбу. Упав в цирке с большой высоты и повредив колено, он вынужденно переводится в педагогический институт иностранных язы-
ков на английский факультет, который впоследствии и окончил. Юрий Борисович Тюнеев прошел всю Великую Отечественную войну в рядах защитников Родины. В послевоенное время работал преподавателем английского языка в одесских мореходных училищах. Умер Юрий Борисович Тюнеев в 1971 г., оставив в дар Одесскому мореходному училищу им. А. Маринеско ценную библиотеку из 300 книг, включающую уникальные монографии и мемуарную лите-
ратуру о годах гражданской войны и Великой Октябрьской революции".

Знамя коммунизма. 1971. 12 березня(№49).

Святослав Рихтер:

"Дедушка Коля до революции работал в Сенате и был знаком с известным музыкальным критиком Борисом Дмитриевичем Тюнеевым. Дедушка Коля написал письмо Тюнееву, и я его нес по Новосельской: с одной стороны большое здание на углу, а на другой стороне «Масленка».

Папа спросил: «Где живут Тюнеевы?» Оказалось, первый этаж, на уровне земли. Можно было войти через окно, и окажешься ниже. Там стояла жена – очень шикарная дама – она весьма холодно спросила: «Что вам угодно?» Но потом узнала нас, и все пошло.

Его сестра, некрасивая женщина с неправильным глазом, – вся в религии, в иконах, – посвятила себя этому.

Через некоторое время появился Тюнеев. Он молчал, борода, черные глаза, лысина. Мог бы сойти, если одеть, за Ивана Грозного. Опасный русский боярин. Очень остроумный. Начал у нас бывать.

В комнатах темно, ковры. У Лидии Дмитриевны – иконы, лампады. А у жены – сплошной Бакст. Впечатляющая квартира.

Когда Тюнеев должен был прийти к нам, я очень ждал, что он возьмет Юру – сына. Мама приготовила вкусные пончики с кремом.

Он просидел (первый визит) официально, потом стал бывать часто, очень повлиял на меня не только в музыке, но и вообще. Он тоже преподавал в консерватории, но его вскоре выгнали, за дерзости. С юмором, интересный человек. «Вы не можете мне объяснить с марксистской точки зрения такого-то композитора?» – такие шутки отпускал.

Когда уходил, рассказывал что-нибудь такое, на грани дозволенного, – что нельзя было оставаться ни минутой больше. Очень хорошо ко мне относился. Один из первых сказал, что я должен быть композитором.

Потакал мне. Писал критику в Петербурге.

Юра Тюнеев жил у нас одно время".

Фотография А.Крантова, 2021 г.

Актовий запис про смерть Олесі Тюнєєвої.

ДАОО.Ф.Р-8085.Оп.1.Спр.636.Арк.69.